Зеленський обіцяв покласти край ері корупції, яка тягнеться з часів незалежності, а замість цього, схоже, почав зачищати і без того обмежений прогрес останніх років, паралельно відкриваючи двері для російського реваншу.
Нове соцопитування, проведене Київським міжнародним інститутом соціології в середині вересня, показав, що схвалення Зеленського впало більш ніж на 10% за останні півроку, досягнувши 31,8%. Показник досить непоганий як для українського президента в другий рік його терміну, але тенденція до різкого падіння підтримки все ж викликає тривогу.
Погіршенню його становища сприяє низка міжнародних чинників, непідвладних Зеленському. Коронавірусна пандемія продовжує завдавати значних економічних збитків Україні. Тим часом, російська непримиренність завадила якомусь серйозному прориву на шляху до миру на Сході України, незважаючи на готовність самого Зеленського піти на політично ризиковані поступки Кремлю.
Незважаючи на важливість цих міжнародних чинників, більшість з нинішніх проблем українського президента пов'язана з його власними промахами й сумнівними рішеннями. Найбільш руйнівною подією для українського президента у вересні, ймовірно, став вихід вкрай критичного інтерв'ю з колишнім главою офісу Зеленського Андрієм Богданом.
Екссоратник зобразив Зеленського як слабкого й уразливого лідера, нетолерантного до негативних новин або несприятливих думок. Найбільш вибухонебезпечним одкровенням в інтерв'ю стало звинувачення в тому, що команда Зеленського уклала таємну угоду з Росією, що містить у собі зобов'язання очистити український уряд від усіх прозахідних політиків.
Звинувачення Богдана у звільненні українських політиків, що підтримують євроатлантичну інтеграцію країни, привернули особливу увагу, оскільки дійсно проливають світло на кадрову політику адміністрації Зеленського протягом останніх шести місяців.
Після відставки в березні 2020 року прозахідного реформістського уряду, на високі посади були призначені численні діячі дискредитованого режиму Віктора Януковича і маргіналізованого прокремлівського табору. Ця тенденція продовжилася і у вересні, коли з'явилася інформація про те, що новим заступником генерального прокурора країни призначений юрист, тісно пов'язаний з головним союзником Путіна в Україні Віктором Медведчуком.
Проблеми виникли й у лавах власної партії президента "Слуга народу". На початку вересня народний депутат Гео Лерос був виключений з парламентської фракції після критичного виступу, в якому він засудив Зеленського за те, що той дозволив повернутися до влади корумпованим політикам, вигнаним після 2014-го. Інший народний депутат Олександр Юрченко в середині вересня кинув тінь на президента, коли були оприлюднені докази його причетності до хабарництва.
Ще гірші новини прийшли в другій половині місяця, коли народні депутати проголосували за призначення відбіркової комісії глави Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, члени якої не відповідають міжнародним очікуванням і зобов'язанням України. Примітно, що це стало можливим завдяки неформальному парламентському альянсу між фракцією "Слуга народу" і прокремлівською "ОТЗЖ".
До голосування 17 вересня Зеленський неодноразово отримував нагадування від міжнародних партнерів України про необхідність створення авторитетної комісії і виконання антикорупційних зобов'язань. Тим не менш, він вирішив діяти далі.
Це голосування викликало значну міжнародну реакцію. Депутат Європарламенту від Німеччини, член комітету Європарламенту у закордонних справах Віола фон
Навіть найвідданішим прихильникам Зеленського зараз важко виправдати його відступ від реформ. В умовах, коли скромний прогрес України в боротьбі з корупцією з 2014 року все більше опиняється під загрозою, стає важко заперечувати відповідальність Зеленського за низку рішень, які, схоже, спрямовані на те, щоб знищити успіх останніх 6 років. Це враження ще більше посилюється недавнім поверненням в суспільне життя численних чиновників, що мають прямі зв'язки з проросійськими силами або режимом Януковича.
Переклад статті Atlantic Counil підготував Ярослав Супрун.
