Нагірний Карабах, або вірменською Арцах, став об'єктом конфлікту між двома народами Південного Кавказу ще до розпаду Радянського Союзу. У кінці 1991 року за підтримки Єревану територія, населена переважно вірменами, проголосила незалежність від Азербайджану. Спроби Баку відновити свою владу призвели до найбільш кровопролитного з усіх конфліктів, що послідували за падінням Радянського Союзу.
У період з 1991 по 1994 рр., коли було підписано перемир'я, втрати обох сторін становили більше 30 000. У результаті Нагірнокарабаська Республіка й прилегла до неї територія залишилися за вірменами. Протягом декількох десятиліть тривали виснажливі переговори під керівництвом Росії, Франції і США. Але прогрес на шляху до остаточного врегулювання був дуже незначним.
З 27 вересня противники відновили найбільш серйозні з 1994 року зіткнення, в результаті чого дотепер загинуло принаймні 65 осіб. Обидві сторони використовують широкий спектр військової техніки, в тому числі важкі танки, далекобійні артилерійські установки та безпілотні літальні апарати. Обидві країни оголосили воєнний стан і мобілізацію, увімкнувши безкомпромісну риторику.
Вірмени розглядають цю ескалацію як ніщо інше, як боротьбу за виживання. Постійною темою як в офіційних колах, так і в ЗМІ країни стало можливе винищення вірмен Нагірного Карабаху. Такі побоювання пов'язані з історичним прецедентом, а саме – геноцидом вірмен 1915 року в Османській імперії. Підкріплюються вони підтримкою Азербайджану з боку Туреччини.
По той бік фронту, в Азербайджані, війну розглядають як можливість виправити поразку 1991-94 років, повернувши територію під свій контроль, що дозволило б сотням тисяч переміщених осіб повернутися додому.
Нинішнє зіткнення було спровоковано декількома факторами.
Та мініпоразка призвела до спонтанних демонстрацій громадян, які закликали до відставки начальника штабу збройних сил і тотальної війни проти Вірменії. В результаті був замінений багаторічний міністр закордонних справ Азербайджану.
Азербайджанський президент вклав мільярди нафтодоларів в сучасну військову техніку і запевнив народ у своєму намірі повернути контроль над Нагірним Карабахом.
Беззастережна підтримка Азербайджану з боку Туреччини небезпечна втягуванням Анкари в конфронтацію. Особливо такий сценарій можливий при відвертому програші Баку. Повідомлення про те, що Туреччина наймає сирійських повстанців для участі в конфлікті на стороні Азербайджану, в разі їх підтвердження будуть сприйняті Москвою як вкрай провокаційні.
Бойові дії можуть також перекинутися на Нахічевань, ексклав Азербайджану, відокремлений від основної частини країни вірменською територією. Його статус ще за старим договором з СРСР підлягає гарантії з боку Туреччини.
На відміну від конфронтації в Нагірному Карабаху, прямий напад на міжнародно визнану територію Вірменії – з Нахічевані або іншого напрямку – може призвести до того, що Росія буде змушена надати допомогу своєму союзнику в рамках Організації договору про колективну безпеку, що потенційно може мати дуже серйозні наслідки за межами самого регіону.
Ставки високі, і ООН проводить екстрену нараду з цього питання. Супротивники вже налагоджують окремі дипломатичні контакти. Але навіть якщо зупинити нинішнє загострення, все одно залишається більш складне питання: як вирішити конфлікт, який зачіпає ідентичність як вірмен, так і азербайджанців.
За останні десятиліття у цих двох народів склалися взаємовиключні погляди на історію. Той, хто прагне до миру, повинен переосмислити своє минуле, перш ніж писати майбутнє. І це завдання не з легких.
Переклад статті The Conversation підготував Ярослав Супрун.
