Страшніше самого вірусу: як побороти дезінформацію про вакцинацію

У 1960-х роках вчені, які вивчали чутки, проводили аналогії з епідеміологією. Вони звертали увагу на те, як плітки розповсюджуються в суспільстві, "заражаючи" одних людей, в той час як інші не піддавалися їхньому впливу, ніби маючи імунітет. Вони також вказували на те, як більш стійкі групи населення могли зупинити їхнє поширення.

Ідеї дослідників, у свою чергу, були підхоплені медичними працівниками. Чутки можуть бути корисні, допомагаючи вловлювати спалахи хвороб. Але вони також можуть призвести до смертельних наслідків. Хоча настороженість до вакцин має таку ж давню історію, як і самі вакцини, у багатьох країнах в останні роки вона різко збільшилася.

Необґрунтовані страхи з приводу безпеки імунізації сприяли зростанню скептицизму й відмов від вакцин, що призвело до смертельних наслідків. У своїй новій книзі "У глухому куті: як народжуються чутки про вакцину і чому вони не проходять?" професорка Хайді Ларсон відзначає парадокс: "Сьогодні ми маємо кращі знання про вакцини, більше правил і процесів безпеки, ніж будь-коли, але громадськість продовжує сумніватися".

У найближчому майбутньому попит на вакцини від COVID-19, імовірно, набагато перевищить пропозицію. Американська біотехнологічна компанія Moderna приєдналася до компанії Pfizer / BioNTech й оголосила про випуск вакцини з більш ніж 90%-ою ефективністю захисту, але вона буде доступна за межами США тільки наступного року.

Хоча багато хто з нетерпінням чекає появи вакцини (троє з чотирьох дорослих у всьому світі заявляють, що скористаються нею, коли вона стане доступною), незвичайна швидкість, з якою вона була розроблена й протестована, викликає занепокоєння, в тому числі серед тих, хто зазвичай позитивно відноситься до імунізації. У травні 72% американців заявляли, що вони безумовно або ймовірно проведуть вакцинацію від ковіду – до жовтня ця цифра знизилася вже до 51%.

Нагнітання страху в інтересах певних політичних і фінансових кіл зіграло в цьому свою роль. Соціальні мережі посприяли поширенню "інфодеміі", дозволяючи необґрунтованій інформації розлітатися по всьому світу протягом декількох годин або днів, – причому алгоритми надавали користувачам найбільш радикальний контент. Усунення шкоди, завданої кампаніями проти вакцинації, може зайняти роки або десятиліття.

Однак проблема не тільки в дезінформації, але й у тому, чому їй вірять. Професорка Ларсон, яка керує проєктом "Впевненість у вакцині" в Лондонській школі гігієни й тропічної медицини, попереджає, що просте ігнорування чуток може тільки зміцнити їх. Коли питання або побоювання людей відкидаються, і вони відчувають, що з ними поводяться як з дурними, сумніви можуть посилюватися, а двояке ставлення до вакцини перетворюється в скептицизм, ба навіть відверту відмову від імунізації.

Ефективні заходи в боротьбі з пропагандою антивакцинації повинні бути прийняті до того, як негативне ставлення до вакцини буде сформовано. Звичайно, викликає подив і розчарування той факт, що переконливі докази не в змозі протистояти диким твердженням й неперевіреними чутками, але є певна логіка, що лежить в основі цих підозр.

Адже це правда, що великі фармакологічні компанії часто втрачають мораль; що уряди не завжди приймають правильні рішення, які впливають на життя людей; що медичний персонал може нехтувати обґрунтованими побоюваннями; і що вакцини не позбавлені всякого ризику.

Професорка Ларсон стверджує, що антивакцинні настрої розквітають тоді, коли люди не можуть забезпечити почуття власної гідності або не відчувають контролю над своїм життям. Цей важкий рік загострив такі емоції, і вони не зникнуть, навіть коли закінчиться локдаун. Відновлення довіри до імунізації в довгостроковій перспективі може зажадати набагато більш фундаментального переосмислення того, хто і що цінується, і як ми повинні жити й ставитися один до одного.

Переклад статті The Guardian підготував Ярослав Супрун.