Незважаючи на те, що в турецькому уряді відбулися перестановки на ключових економічних посадах – Наджі Агбал обійняв посаду глави центрального банку, а Лютфі Елван став міністром фінансів і казначейства – головне правило турецької політики, схоже, залишиться в силі. Воно говорить про те, що чим складніша ситуація складається в країні, тим менш охоче влада йде на зміни.
Фінансові ринки позитивно відреагували на нові обличчя в очікуванні, що вони стануть сигналом до зміни загального економічного курсу Туреччини, але реальність така, що президент Реджеп Ердоган просто розставляє лоялістів на ключові позиції.
Ринки сподіваються, що Туреччина істотно підвищить процентні ставки й придушить розширення ліквідності, відмовившись від свого спірного підходу, який полягає у використанні дешевих кредитів для стимулювання зростання при нестійкому споживанні й будівельному бумі.
Але замість цього Ердоган після призначень анонсував нові обмеження, в яких тепер будуть діяти ринки, кажучи, що "ми знаходимося в історичній боротьбі проти тих, хто хоче змусити Туреччину капітулювати через кайдани процентних ставок, валютні курси та інфляцію".
Для вирішення поточних глибинних економічних проблем Туреччині слід згадати своє недавнє минуле й повторити підхід колишнього
Будучи міністром економіки з широкими повноваженнями в розробці довгострокового плану економічного відновлення, Дервіш створив незалежні агентства з регулювання ринку, що охоплювали банківський, телекомунікаційний, енергетичний та інші ключові сектори, а також зміцнив антимонопольне бюро.
Він також або ліквідував, або об'єднав неплатоспроможні банки, надав центральному банку автономію, щоб гарантувати стабільність цін, і забезпечив підбір кадрів на основі компетентності, досвіду та меритократії. Вирішальне значення мало те, що його план реструктуризації, який сприяв підвищенню продуктивності, був розроблений в Туреччині, а не нав'язаний Міжнародним валютним фондом або іншою зовнішньою установою.
Еджевіт також активізував реформи (частково продиктовані бажанням вступити в ЄС) в конституційній, політичній і правовій сферах, результатом чого стало розширення особистої свободи, значне обмеження смертної кари, лібералізація культурного середовища для курдів і зміцнення верховенства права. Тодішня коаліційна партнерка прем'єра, права Партія національної дії (ПНД), нині є союзницею чинної керівної Партії справедливості і розвитку (ПСР).
Підсумком всіх цих кроків стало те, що Туреччина вийшла з кризи з більшою стійкістю, міцнішою нормативною базою, вдосконаленими політичними й економічними інститутами, зниженою інфляцією, гідним довіри центральним банком, міцнішою фінансовою системою, більш тісними відносинами з ЄС і США, а також підвищеною довірою внутрішніх та іноземних інвесторів.
Але тепер, коли схожі проблеми заново охопили Туреччину, чи здатний і чи готовий Ердоган та альянс ПНД/ПСР повторити атикризовий рецепт Еджевіта? Нинішні сигнали вказують на те, що поки такої готовності до реформ немає.
Переклад статті Chatham House підготував Ярослав Супрун.
