Те, що краще піти з Європейського Союзу з угодою, ніж без неї, було зрозуміло всім. Тільки безвідповідальні демагоги й брехливі ідеологи вдавали, що Британія повинна віддалитися від свого найважливішого стратегічного союзника, не уклавши жодної угоди про партнерство.
На жаль, Борис Джонсон за минулий рік приміряв на себе кожну з цих ролей. Поєднуючи цинізм і нерозсудливість,
Її зміст ще не ясний, а близькість дедлайну 31 грудня залишає мало часу для того, щоб осмислити суть нових домовленостей, не кажучи вже про те, щоб детально розглянути їх.
Почасти такий результат пояснюється сумнозвісною схильністю Джонсона до двозначності, але він же відображає певну тактичну хитрість.
Але що вже можна сказати з деякою часткою впевненості, так це те, що вона спричинить негайне ослаблення британської економіки. Обсяги торгівлі будуть знижуватися. Ланцюжки постачань будуть порушені. Будуть втрачені робочі місця. Це характерні риси жорсткої моделі Брекзиту, на якій так наполягав Джонсон.
Але тепер, коли угода готова, Джонсон буде використовувати весь свій риторичний арсенал, щоб представити її як нову главу в історії героїчної національної емансипації. Але обмежений час для ратифікації також сприяє цій меті.
Парламент буде скликаний, але сотні сторінок технічної угоди не можуть бути "переварені" до кінця наступного тижня. Розуміючи, що часу до дедлайну залишається зовсім мало, у депутатів буде тільки два варіанти: відхилити угоду або затвердити її без особливого обговорення.
Перший матиме катастрофічні наслідки; другий порушує демократичний принцип підзвітності. Але це не дивно. Це саме те, як Джонсон веде справи. Презирство до інакомислення і страх контролю є основою його політичного підходу.
Переклад статті The Guardian підготував Ярослав Супрун.
