Байден постарається об'єднати американських союзників у протистоянні з Китаєм

Солідарність між світовими демократіями особливо важлива, коли мова йде про протистояння Китаю. Але рішення Європейського Союзу підписати інвестиційну угоду з Пекіном підкреслює наявність потенціалу для серйозних розбіжностей. Незважаючи на те, що команда Байдена застерегла ЄС від укладення угоди, він, утім, підписав її, і тепер вона чекає ратифікації.

Наполегливість Китаю мотивує світові демократії об'єднуватися для протистояння йому. Але водночас його все більша геополітична вага й привабливість його ринку та інвестицій також спокушають багато країн, в тому числі демократичні, бути більш поблажливими до китайського уряду. Тому на початку свого президентства Байден повинен докласти зусиль для створення єдиного демократичного фронту на противагу Китаю, керуючись трьома принципами.

По-перше, Сполучені Штати повинні відмовитися від риторики й ставитися до Китаю як до серйозного конкурента, а не як до непримиренного ворога. Стратегія Вашингтона щодо жорсткого стримування чи агресивного відкату у відносинах не знайде підтримки ні в Європі, ні в Азії, розуміючи, що стратегічно це буде неефективний крок.

Демократи й республіканці, можливо, прагнуть перевершити одні одного, коли мова заходить про заклики до жорсткої лінії стосовно Пекіна. Але якщо іноземні партнери побачать в Байдені намір знову перейти до конфронтації з КНР, то це скоріше спровокує розкол у демократичному таборі, ніж згуртує його. Китай вже має значний геополітичний і економічний вплив в Азії і за її межами – особливо завдяки своїй ініціативі "Пояс і шлях" – масштабній програмі з інвестування в глобальну мережу інфраструктури та комерційний розвиток.

По-друге, США і їхні ключові союзники повинні діяти спільно, щоб протистояти Китаю в питаннях торгівлі та інвестицій. Економічна ізоляція, звичайно, не може бути варіантом: Китай занадто інтегрований у світову економіку. Проте, конкуренція за імпорт з Китаю і його недобросовісна торгова практика обійшлися розвиненим демократичним державам у мільйони робочих місць за останні два десятиліття. Підштовхування Пекіна до вирівнювання умов гри може принести їм економічну вигоду.

Америці і їхнім союзникам необхідно об'єднатися для досягнення максимальної ефективності. Діяти в односторонньому порядку, як це зробив президент Дональд Трамп – і як це робить зараз ЄС – значить грати на руку Китаю. Тарифна війна Трампа мало що зробила для лібералізації китайського ринку або зниження торгового дефіциту США.

Замість цього потрібен глобальний тиск, щоб відкинути шкідливі торгові практики Китаю, включно з державними субсидіями й крадіжками інтелектуальної власності. Хоча відмовитися від китайських товарів буде неможливо, США і союзникам слід зробити це, коли мова йде про чутливі технології, такі як напівпровідники та штучний інтелект.

Нарешті, США й партнери повинні виступати єдиним фронтом, коли мова йде про захист прав людини. Рішуче засудження небажання Китаю надати основні свободи своїм громадянам поставить китайське керівництво в непривабливу позицію на міжнародній арені. І це допоможе відновити ерозію морального авторитету Америки за Трампа.

Демократичні лідери можуть ввести санкції стосовно тих, хто несе відповідальність за утиски уйгурської меншини в Сіньцзяні та репресії проти Гонконгу. Коли ж Пекін вдається до економічного тиску, щоб покарати країни за критику його дій у галузі прав людини, як він це робить зараз з Австралією, світові демократії повинні реагувати на це симетрично.

Переклад статті Atlantic Council підготував Ярослав Супрун.