Останнє гучне міжнародне інтерв'ю Володимира Зеленського викликало низку зауважень на батьківщині. Він обговорив з кореспондентом Джонатаном Своном різноманітні питання, починаючи з недавнього штурму Капітолію і закінчуючи євроатлантичними амбіціями України.
Однією з головних тем, які обговорювалися, були відносини України з США й очікування самого Зеленського від адміністрації Байдена. На питання про те, що він хотів би сказати новому американському президенту, український лідер відповів, що запитає "чому ми досі не в НАТО".
Звичайно, це можна назвати резонним питанням в контексті широко відомих устремлінь України до членства в НАТО, які з 2019 року закріплені в Конституції країни. Однак воно могло пролунати як недипломатично, так і передчасно.
У цій фразі можна було відчути якусь роздратованість, яка розходиться з реальним станом справ, де Україна демонструє значний, але все ще недостатній прогрес на шляху до інтеграції в НАТО. Парламент і військові продовжують інституційні реформи, необхідні для вступу в альянс, однак для того щоб Україна змогла стати членом НАТО, необхідно зробити ще багато кроків.
З огляду на це, Зеленському варто було б зосередитися на вираженні очікування розширення співпраці з новою адміністрацією Байдена, а також підкреслити свою особисту прихильність подальшій інтеграції України в НАТО.
Коментарі українського лідера про січневий штурм Капітолію стали, мабуть, найтривожнішою частиною всього інтерв'ю. У той час як більшість спостерігачів охарактеризували події 6 січня у Вашингтоні як щось на кшталт повстання або теракту, Зеленський, схоже, провів прямі паралелі з двома продемократичними революціями в Україні.
"Ми звикли вірити, що в США є ідеальні демократичні інститути, де влада передається спокійно, – прокоментував він. – В Україні ми пережили дві революції, тому розуміємо, що такі речі можуть відбуватися у світі, але ніхто не очікував, що це може статися в США".
Це порівняння суперечить загальноприйнятому розумінню Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013-14 років. В обох випадках українці вийшли на вулиці, вмотивовані бажанням захистити верховенство права та інші основні демократичні цінності. Навтомість штурм Капітолію по праву був названий нападом на демократію.
У той час як революції в Україні прагнули захистити основні права людини від все більш авторитарного уряду, ті, хто брав участь в недавньому штурмі Капітолію, по суті, підтримували чинну владу в прагненні опротестувати результати демократичних виборів. Вони також значною мірою були натхненні теоріями змови. Не можна не помітити різких відмінностей між цими подіями.
Зневажливі висловлювання Зеленського з приводу американської демократії також можуть бути витлумачені як небажане втручання у внутрішні справи США. Україна вже має зайвий досвід подібних звинувачень в останні роки і повинна робити все можливе, щоб уникнути повтору такої ситуації.
Все ще є надія, що часом незручні заяви Зеленського в міжнародних ЗМІ є результатом мовного бар'єру й відсутності досвіду. Звичайно, це краще, ніж думати, що його помилки були навмисними. До тих пір, поки члени ближнього оточення Зеленського продовжують підозрюватимуться в проросійських настроях, сумніви щодо справжнього сенсу коментарів президента будуть залишатися, що накладає відбиток на відносини України з її західними партнерами.
Переклад статті Atlantic Council підготував Ярослав Супрун.
