3 головні уроки Арабської весни

Повстання 2011 року мали три основних наслідки: вони створили реальну загрозу розпаду держав, посилили соціальну поляризацію та підвищили значимість соціально-економічних реформ. Будь-яка стратегія політичних перетворень повинна враховувати ці чинники, щоб бути успішною.

"Ми або хаос" – страх державного колапсу

Відновлення державних інститутів в країнах, де вони або рухнули, або стали неефективними, й захист держави від краху в інших випадках в даний час є важливими факторами, які можуть або перешкодити, або підсилити будь-який план з реформування арабських країн.

У 2011 році учасники протесту, що вийшли на вулиці в Тунісі, Єгипті, Лівії, Сирії та Ємені, практично не турбувалися про ризик розпаду держави. Тоді керівні режими намагалися використовувати дискурс "ми або хаос" для стримування народних протестів – як у випадку з Хосні Мубараком в Єгипті – але більшість протестувальників не повірила в цю загрозу. Наступні війни в Сирії, Лівії та Ємені підтвердили, що революції ведуть до війни. Тому будь-які заклики до політичних змін повинні вселяти в людей впевненість у тому, що держава буде грати свою роль в наданні допомоги громадянам, і водночас чітко показувати різницю між державою і режимом.

Посилення поляризації

Вирішення проблеми соціальної поляризації і зміцнення довіри громадян має важливе значення для соціальної мобілізації. Під час першої хвилі Арабської весни 2011 року суспільства були менш поляризовані – в політичному, релігійному й етнічному планах – ніж сьогодні. Світсько-ісламський діалог в Єгипті й Тунісі у 2000-х роках сприяв тому, що у 2011 році ці два табори об'єдналися проти старих режимів. Сьогодні цієї єдності більше не існує. В Єгипті "Брати-мусульмани" в липні 2013 року звинуватили світські групи в тому, що вони стали на сторону військових, що повалили Мухаммеда Мурсі, в той час як світські сили звинуватили "Братів-мусульман" у спробі монополізувати владу й контролювати державні інститути.

Соціально-економічні чинники

Будь-який політичний проєкт, спрямований на зміни, повинен буде враховувати поточні соціально-економічні проблеми. У 2011 році учасники протесту чітко позначили зв'язок між політичними змінами й вирішенням соціально-економічних завдань, вважаючи, що після падіння авторитарних режимів такі проблеми зникнуть. Цього переконання більше не існує. Соціально-економічні труднощі не тільки не зникли, але в багатьох випадках вони посилилися. Сьогодні дехто навіть стверджує, що при старих режимах їхнє соціально-економічне становище було кращим.

Непохитна привабливість демократії

За винятком Тунісу, той факт, що країнам Арабської весни не вдалося успішно перейти до демократичної системи, не є чимось незвичайним. Фактично, лише деяким державам вдалося досягти демократії строго лінійним і поетапним шляхом. За останні два століття багато країн зробили значні кроки на шляху до демократизації, тільки за цим успіхом послідував відкат.

Підтримка демократії є основоположним фактором Арабської весни – і вона все ще зберігається. Незважаючи на негативні наслідки тих революцій, останнє дослідження "Арабського барометра" показало, що 78% тунісців, 74% лівійців, 70% єгиптян і 51% єменців як і раніше вважають, що, хоча демократичні системи не досконалі, вони є кращим варіантом розвитку.

Переклад статті Chatham House підготував Ярослав Супрун.