Повстання 2011 року мали три основних наслідки: вони створили реальну загрозу розпаду держав, посилили соціальну поляризацію та підвищили значимість
"Ми або хаос" – страх державного колапсу
Відновлення державних інститутів в країнах, де вони або рухнули, або стали неефективними, й захист держави від краху в інших випадках в даний час є важливими факторами, які можуть або перешкодити, або підсилити
У 2011 році учасники протесту, що вийшли на вулиці в Тунісі, Єгипті, Лівії, Сирії та Ємені, практично не турбувалися про ризик розпаду держави. Тоді керівні режими намагалися використовувати дискурс "ми або хаос" для стримування народних протестів – як у випадку з Хосні Мубараком в Єгипті – але більшість протестувальників не повірила в цю загрозу. Наступні війни в Сирії, Лівії та Ємені підтвердили, що революції ведуть до війни. Тому
Посилення поляризації
Вирішення проблеми соціальної поляризації і зміцнення довіри громадян має важливе значення для соціальної мобілізації. Під час першої хвилі Арабської весни 2011 року суспільства були менш поляризовані – в політичному, релігійному й етнічному планах – ніж сьогодні.
Непохитна привабливість демократії
За винятком Тунісу, той факт, що країнам Арабської весни не вдалося успішно перейти до демократичної системи, не є чимось незвичайним. Фактично, лише деяким державам вдалося досягти демократії строго лінійним і поетапним шляхом. За останні два століття багато країн зробили значні кроки на шляху до демократизації, тільки за цим успіхом послідував відкат.
Підтримка демократії є основоположним фактором Арабської весни – і вона все ще зберігається. Незважаючи на негативні наслідки тих революцій, останнє дослідження "Арабського барометра" показало, що 78% тунісців, 74% лівійців, 70% єгиптян і 51% єменців як і раніше вважають, що, хоча демократичні системи не досконалі, вони є кращим варіантом розвитку.
Переклад статті Chatham House підготував Ярослав Супрун.