У всьому світі співробітники правоохоронних органів використовують сльозогінний газ для розгону натовпу, але його застосування викликає суперечки. Прихильники використання стверджують, що він є найважливішим інструментом підтримки громадського порядку, в той час як деякі експерти переконують, що існують більш ефективні способи реагування на протести.
Наскільки небезпечний сльозогінний газ?
Військові й правоохоронні органи в усьому світі класифікують сльозогінний газ – розмовний термін для позначення ряду хімічних сполук, що використовуються в боротьбі із заворушеннями, – як нелетальну зброю. Однак його дія може спричинити сліпоту, хімічні опіки, дихальну недостатність і навіть смерть. Крім того, якщо граната з газом розривається в близькій відстані від людини, вона може завдати серйозні поранення або навіть призвести до смерті.
Чи існують
Використання сльозогінного газу у воєнних діях заборонене численними міжнародними угодами, зокрема Конвенцією про хімічну зброю 1992 р. Застосування всередині держав залишається значною мірою неврегульованим на законодавчому рівні, незважаючи на міжнародні рекомендації. Більшість країн не надають публічно інформацію про те, як часто влада використовує сльозогінний газ.
Але поліція на всій території Сполученого Королівства і 72% департаментів і агентств США, наприклад, зобов'язані повідомляти про застосування хімічних подразників. У жодній з країн немає юридичного зобов'язання реєструвати число смертей або травм, спричинених сльозогінним газом, а загальнодоступних даних про те, скільки держав постачає або зберігає сльозогінний газ, практично немає.
Також практично немає обмежень на міжнародні продажі сльозогінного газу, хоча деякі країни, включно з Британією та США, вимагають від виробників отримувати експортні ліцензії для продажу своєї продукції за кордоном. Це робиться для того, щоб запобігти поставкам у недемократичні країни. Проте, прогалини в законодавстві, а іноді й схвалення уряду дозволили британським та американським компаніям експортувати сльозогінний газ режимам, що порушують права людини.
Як поліція в різних країнах використовує сльозогінний газ?
Сльозогінний газ історично використовувався у військових конфліктах і колоніальними державами, що придушували місцеві повстання. Сьогодні більшість урядів застосовують його для розгону натовпів демонстрантів. Причому робиться це як в демократичних, так і в недемократичних країнах.
Проте, деякі держави використовують його рідше, ніж інші. В Ісландії останній раз газ застосовували пів століття тому, незважаючи на серію великих екологічних акцій протесту в 2000-х роках. У Швеції до 2012 року поліції було заборонено використовувати сльозогінний газ для придушення масових заворушень.
Чи є альтернативи?
Деякі критики кажуть, що сльозогінний газ слід заборонити використовувати в правоохоронних органах. Кілька демократів в Палаті представників США запропонували саме такий законопроєкт.
Замість цього вони наводять інші приклади. Так, в Стокгольмі діє поліція діалогу, яка веде переговори з протестувальниками й пояснює дії правоохоронців. У Берліні поліція використовує знаки й оголошення, щоб тримати демонстрантів у курсі їхніх намірів. В Іспанії сили порядку використовують третіх переговірників, які виступають посередниками в обміні інформацією між ними і громадськістю.
Прихильники цього підходу стверджують, що така практика роботи поліції в суспільствах, спрямована на сприяння мирному політичному самовираженню, а не на його придушення, дозволяє уникнути ескалації, яка часто закінчується застосуванням сльозогінного газу.
Переклад статті CFR підготував Ярослав Супрун.
